Михайло Карповий

Січень 29, 2010

Дід Мороз і зайчик

Filed under: Poems/Вірші — Михайло Карповий @ 10:24 am
…він зайчика-стрибайчика у торбі нам приніс…
                                  Іван Нехода

Укрився кожушинкою
біленькою лісок.
Там Дід Мороз стежинкою
ішов до діточок.

З гостинцями торбиночка
важкенька на спині.
Спочити на хвилиночку
старенький ся спинив.

Тремтіли зорі-цяточки,
іскрився свіжий сніг…
Підбігло зайченяточко
і сіло коло ніг.

Старий всміхнувся весело
погладив зайченя,
за вуха взяв малесеньке
і догори підняв.

Дістав ножа з-за пазухи,
і порухом одним
провів по шиї, й зразу – вжик! –
став зайчик неживим.

Текла кривава цівочка
на білому снігу…
Смачненьке буде діточкам
із зайчика рагу.

Січень 25, 2010

Новорічна казочка

Filed under: Poems/Вірші — Михайло Карповий @ 2:42 pm

Убралась, як у легку обнову,
хатка в білосніжну кожушинку.
У хатинці різнокольорово
новорічна світиться ялинка.

Під її кошлато-ніжні лапи
Дід Мороз дбайливо розкладає
подарунки. Крадькома з-за шафи
хлопченя за ним спостерігає.

Потім каже, сяючи від щастя,
вийшовши зі схованки своєї:
“Дід-Морозе, ти існуєш! Здрастуй!
Як же радий бачити тебе я!”

А старий здригнувся і неначе
засвітивсь зубами золотими:
“Ох, маленький! Ти мене побачив –
і тепер померти ти повинен!”

Перше січня. Та ж кімната. Ранок.
Серед іграшок – маленький хлопчик:
дві на шиї пурпурові плями,
нерухомі засклянілі очі.

Січень 22, 2010

Catullus 5. Ad Lesbiam (Latin. From Catullus)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 9:26 am

Живімо, моя Лесбіє, в коханні,
зневаживши дідів несхвальне слово,
бо гріш ціна і плітці, і догані!

Світила сходять і заходять знову;
та кане наше сонце у безодню –
настане ніч, уже не тимчасова.

Тож дай цілунків тисячу і сотню,
і тисячу, і сотню, світлолика,
і тисячу, і сто мені сьогодні!

Коли зберемо їх число велике –
змішаємо, не знаючи рахунку,
аби ніхто біди нам не накликав,

про те дізнавшись, скільки є цілунків.

Vivamus mea Lesbia, atque amemus,
rumoresque senum severiorum
omnes unius aestimemus assis!
Soles occidere et redire possunt:
nobis cum semel occidit brevis lux,
nox est perpetua una dormienda.
Da mi basia mille, deinde centum,
dein mille altera, dein secunda centum,
deinde usque altera mille, deinde centum.
Dein, cum milia multa fecerimus,
conturbabimus illa, ne sciamus,
aut ne quis malus inuidere possit,
cum tantum sciat esse basiorum.

Catullus 1 (Latin. From Catullus)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 9:24 am

Кому дарую збірочку новеньку,
яку відшліфувала пемза щойно?
Корнелію, тобі: ці витребеньки

іще тоді вважав ти за достойні
уваги, коли креслив долі світу –
єдиний з італійців! – у тритомній

великий праці – свідком є Юпітер!
Отож прийми цю збірочку від серця,
дівочий покровителю, і вітер

століть її нехай не доторкнеться!

Cui dono lepidum novum libellum
arida modo pumice expolitum?
Corneli, tibi: namque tu solebas
meas esse aliquid putare nugas.
Iam tum, cum ausus es unus Italorum
omne aevum tribus explicare cartis…
Doctis, Iuppiter, et laboriosis!
Quare habe tibi quidquid hoc libelli—
qualecumque, quod, o patrona virgo,
plus uno maneat perenne saeclo!

Січень 21, 2010

Часть речи (Russian. From J. Brodsky)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 1:56 pm

…і при слові “майбутнє” із мови до нас
вибігають миші, і вся орава
відгризає кусень від ласих мас
пам’яті, що, наче сир, дірява.
Після стількох зим стає байдуже, хто
або що сховалося за тканину віконну;
в голові лунає уже не небесне “до”,
а її шарудіння. Життя, якому
як дарунку, не глянеш в пащу, коли
зустрічається, щирить зуби. Від всієї людини
вам лишається тільки частина мови. Взагалі.
Тільки частина мови. Частина.

…и при слове “грядущее” из русского языка
выбегают мыши и всей оравой
отгрызают от лакомого куска
памяти, что твой сыр дырявой.
После стольких зим уже безразлично, что
или кто стоит у окна за шторой,
и в мозгу раздается не неземное “до”,
но ее шуршание. Жизнь, которой,
как дареной вещи, не смотрят в пасть,
обнажает зубы при каждой встрече.
От всего человека вам остается часть
речи. Часть речи вообще. Часть речи.

Serwus, Madonna (Polish. From K.I. Gałczyński)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 1:52 pm

Нехай там інші пишуть книги. Навіть
хай слава їм гуде стодзвонно, стосурмасто.
Я ж не пишу книжок і не шукаю слави –
Мадонно, здрастуй.

Бо не для мене сяйво книг та спокій літер,
ані весна, ні сонце, ні квітки, ні щастя,
а тільки ніч, і дощ, і алкоголь, і вітер –
Мадонно, здрастуй.

Були до мене інші. Інші прийдуть потім,
бо смерть минуща і життю не скаже „баста”.
Усе неначе сновидіння ідіота –
Мадонно, здрастуй.

Калюжниці, дитинства квіти золотаві –
твоє безхитрісне та запашне убранство.
Росою бруд обмивши з рук, вінок сплітаю –
Мадонно, здрастуй.

Не погордуй вінком поета й хулігана.
Я гість редакцій та поліції зачастий,
а ти для мене матір, муза і кохана –
Мадонно, здрастуй.

Niechaj tam inni księgi piszą. Nawet
niechaj im sława dźwięczy jak wieża studzwonna,
ja ksiąg pisać nie umiem, a nie dbam o sławę –
serwus, madonna.

Przecie nie dla mnie spokój ksiąg lśniących wysoko
i wiosna też nie dla mnie, słońce i ruń wonna,
tylko noc, noc deszczowa i wiatr, i alkohol –
serwus, madonna.

Byli inni przede mną. Przyjdą inni po mnie,
albowiem życie wiekuiste, a śmierć płonna.
Wszystko jak sen wariata śniony nieprzytomnie –
serwus, madonna.

To ty jesteś, przybrana w złociste kaczeńce,
kwiaty mego dzieciństwa, ty cicha i wonna –
że rosa brud obmyje z rąk, splatam ci wieńce –
serwus, madonna.

Nie gardź wiankiem poety, łotra i łobuza;
znają mnie redaktorzy, zna policja konna,
a tyś jest matka moja, kochanka i muza –
serwus, madonna.

Ant etkenmen (Crimean Tatar. From Noman Çelebicihan)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 8:52 am

Я поклявся кров обмити з ран твоїх, народе мій,
бо чому повинні гнити братчики мої в ярмі?
І якщо в житті спокійнім не терпітиму за них,
кров гаряча до краплини висохне нехай в мені!

Я поклявся світло правди в темний край принести мій,
бо чому не може брата брат побачити в пітьмі?
І якщо від цього горя не болітиме мені,
то нехай наплачу море я кривавими слізьми!

Я поклявся, давши слово за народ померти мій,
втішити його в недолі, сльози витерти рясні.
Бо якщо я навіть ханом буду жити сотні літ,
все одно пора настане в землю полягти мені!

Ant etkenmen, milletimniñ сarasını sarmağa,
Nasıl bolsın bu zavallı qardaşlarım iñlesin?
Onlar içün ökünmesem, muğaymasam, yaşasam,
Сüregimde qara qanlar qaynamasın, qurısın.

Ant etkenmen, şu qaranğı curtqa şavle sepmege,
Nasıl bolsın eki qardaş bir-birini körmesin?
Bunı körip usanmasam, muğaymasam, сanmasam,
Közlerimden aqqan yaşlar derya-deñiz qan bolsın.

Ant etkenmen, söz bergenmen millet içün ölmege,
Bilip, körip milletimniñ közyaşını silmege.
Bilmiy, körmiy biñ yaşasam, Qurultayğa han bolsam,
Kene bir kün mezarcılar kelir meni kömmege.

Січень 20, 2010

Majnattsröster (Swedish. From E.A. Karlfeldt)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 9:19 am

Чуєш цю пісню, що лине з долини?
Кличе нас – чуєш? – струмкова струна.
Скоро закінчиться травень, а нині
нічку святкуй – неповторна вона!

Вкрию фатою волосся кохане,
буде фіалка в вінку росяна.
Свіжодухмяні вітри між квітками,–
нічку вдихни – неповторна вона.

Серце і молить, і кличе завзято
в час, як співає у луках весна.
Я почуття тобі хочу віддати
в нічку таку – неповторна вона.

Раз у житті розцвітає священна
квітка кохання мого чарівна.
В нічку травневу цілуй, наречена,
поки не день – неповторна вона!

Hör, hur den kallar oss – hör du ej sången?
Klingande strömmar i dalen den ner:
Snart är den lustiga vårtid förgången;
jubla en majnatt och se’n aldrig mer!

Kring dina lockar jag brudslöjan lindar.
Kransen av daggig viol jag dig ger;
Friskt skall den dofta i vakande vindar,
dofta en majnatt och se’n aldrig mer.

Våren jag hör över ängarna sjunga,
högre mitt hjärta dock manar och ber.
Dig vill jag giva, vad känslorna unga
skänka blott en gång och se’n aldrig mer.

En gång min kärlek, den jungfruliga skära,
blommar i livet och dofter och ler.
Skynda, min brudgum, ty dagen är nära.
Kyss mig en majnatt och se’n aldrig mer!

Січень 19, 2010

Dane-geld (from R. Kipling)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 9:27 am

Це спокуслива нагода для зухвалого народу,
сусідові сказати в слушний час:
«Вас завойовуємо ми, цілком готові до війни,
 якщо ви не відкупитесь від нас.»

Це зветься просити данину,
і кажуть збиральці данин:
ви вікінгу дайте данину,
і в Данію вернеться він.

Це спокуслива нагода для лінивого народу
надутися пихато і сказать:
«Хоч ми перемогли би вас, але на це потрібен час,
щоб ви пішли, простіше відкуп дать.»

Це зветься платити данину;
та ми довели вже давно,
що вікінг, зібравши данину,
невдовзі вертається знов.

Поганючою нагода є для кожного народу – 
серед страхів збентежено блукать.
Тож якщо вам кажуть: жити хочеш – мусиш заплатити,
то відповідь таку найкраще дать:

«Нікому не платим данини,
за так не даємо своє,
несе-бо ця гра безчестя і крах,
і в неї народ програє!»

It is always a temptation to an armed and agile nation,
To call upon a neighbour and to say:—
“We invaded you last night—we are quite prepared to fight,
Unless you pay us cash to go away.”

And that is called asking for Dane-geld,
And the people who ask it explain
That you’ve only to pay ’em the Dane-geld
And then you’ll get rid of the Dane!

It is always a temptation to a rich and lazy nation,
To puff and look important and to say:—
“Though we know we should defeat you, we have not the time to meet you.
We will therefore pay you cash to go away.”

And that is called paying the Dane-geld;
But we’ve proved it again and again,
That if once you have paid him the Dane-geld
You never get rid of the Dane.

It is wrong to put temptation in the path of any nation,
For fear they should succumb and go astray,
So when you are requested to pay up or be molested,
You will find it better policy to say:—

“We never pay any-one Dane-geld,
No matter how trifling the cost;
For the end of that game is oppression and shame,
And the nation that plays it is lost!” 

Січень 15, 2010

66th Sonnet (from W. Shakespeare)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 12:44 pm

Я хочу вмерти, дивлячись на світ,
де чесний – від народження жебрак,
де розкошують ниці та пусті,
де чиста віра втоптана у прах,

де в недостойних сяйво нагород,
де цнота на панелі між повій,
де заплямив красу брехливий рот,
де сила у підступності слабій,

де змушені замовкнути митці,
де тупість набундючена в майстрах,
де звуть простацтвом істини прості,
де добрий служить погані на страх.

І я би вмер, якби між цього зла
моя любов тендітна не жила.

Tired with all these, for restful death I cry,
As, to behold desert a beggar born,
And needy nothing trimm’d in jollity,
And purest faith unhappily forsworn,

And guilded honour shamefully misplaced,
And maiden virtue rudely strumpeted,
And right perfection wrongfully disgraced,
And strength by limping sway disabled,

And art made tongue-tied by authority,
And folly doctor-like controlling skill,
And simple truth miscall’d simplicity,
And captive good attending captain ill:

Tired with all these, from these would I be gone,
Save that, to die, I leave my love alone.

Наступна сторінка »

Блог на WordPress.com .