Михайло Карповий

Лютий 2, 2010

Лист Миколаю

Filed under: Poems/Вірші — Михайло Карповий @ 8:00 am

Дитяча віра множена на мрії
ворушить, наче іграшки, світи.
До того, як родиться син Марії,
матеріалізовуєшся ти.

Дитяча віра має щось від Бога,
і Бог змирився, Бог до того звик,
що з вакууму,
          з небуття,
                          з нічого
ти виникаєш раз один на рік.

В Лапландії, де вічний місяць грудень,
ти постаєш на велетенський зріст,
повітря набираєш повні груди,
береш у листоноші перший лист,

десятий,
          сотий,
                    тисячний,
                              мільйонний…
І всі вони до тебе, Миколай,
звертаються в потужнім унісоні,
і в кожному звучить сакральне „Дай!”

І ти береш великими руками
мішок із подарунками – для всіх,
і ти ідеш великими кроками
на південь крізь бурани та ліси.

В містах і селах роздається лунко
твій крок. На тебе діти ждуть. Авжеж:
ти діточкам щороку подарунки
даєш,
          даєш,
                   даєш, 
                            даєш, 
                                      даєш…

Вони сміються, як дзвіночки, дрібно,
танцюють, не шкодуючи взуття…
…Ти все роздав. Ти більше не потрібний.
Попереду чергове небуття.

І так – завжди. Роки роки міняють,
неначе на вокзалі поїзди…
…Ти їм колись захочеш, Миколаю,
не подарунків дати, а –
                                                узди

на їхні невгамовні апетити,
і руба, як „to be or not to be”,
спитаєш ти колись: чи варто жити,
коли – даєш, і не дають – тобі?

Простою буде відповідь: не варто
на світі жити
                           ні тобі, 
                                          ні їм…
І ти тоді захочеш убивати
цих діточок за їхній егоїзм.

Натхненно убивати, щоб на світі
не залишилось жодного із них –
маленьких, себелюбних та неситих…
І потім щоб почав валити сніг…

І сніг очистив землю би – до болю
в очах,– укривши трупики. І ти
всміхнувся б, задоволений собою,
готовий в небуття своє іти

в останній раз… І хай за це – я знаю –
колись у пеклі питиму смолу,
але зайди до мене, Миколаю.
Я дам тобі свою бензопилу.

Блог на WordPress.com .