Михайло Карповий

Червень 30, 2010

Побачення

Filed under: Poems/Вірші — Михайло Карповий @ 7:36 am

Я до тебе летів, мов мені вісімнадцять
було. У зіницях – закоханий шиз.
До метро на автобусі, там вісім станцій
і приїхав. Жоржини з собою привіз.

Ти прийшла трохи згодом. Ми містом гуляли,
ми сміялись, казали безглузді слова,
і долоні долонями ніжно стискали
так, немов би не першою зустріч була.

Промовляло до нас навіть наше мовчання,
нам всміхалася вулиця, люди, трамвай,
і були поцілунки, і ніч, і кохання,
і під ранок останнє сумне “прощавай”,

і у різні боки порозкидав нас вітер,
залишивши між нами несказане щось…
Ти заочно пробач мене, мила, за трипер,
я ж тебе вже пробачив за хламідіоз…

Advertisements

Червень 29, 2010

Клятва

Filed under: Poems/Вірші — Михайло Карповий @ 10:11 am

Прапращуре святий, скажи мені,
за що тебе на цьому полі вбито?
За Україну вмерти ти не міг:
держави не було. За Посполиту?

Чи за Москву? Чи шведського царя?
Султана? Хана? Втім, не так важливо:
усі давно дали вже дубаря,
як кожному живучому властиво.

Спочинь і ти. Ти вже відвоював.
Лишайсь лежати в полі серед жита.
Дивись у небо. Слухай гомін трав.
Кайфуй, коли лоскоче яйця вітер.

Нащадкам голим ти не лишив ніц –
ні полуботків спадок стопудовий,
ані держави незбориму міць, –
лиш передав мені мене самого.

І я клянуся честю і мечем,
і я кажу врочистими словами:
не щезне твій святий козацький ген
допоки меч у мене між ногами!

Червень 25, 2010

Бабусин песик

Filed under: Poems/Вірші — Михайло Карповий @ 10:54 am
Жила собі бабуся,
і з нею песик жив.
Вона любила песика,
а він її любив.
                 Іван Малкович та Наталя Забіла

Я їх застукав: він хвостом вихляв,
вона ж була бліда, немов примара.
Тоді я в неї тільки запитав:
чому згрішила, бабцю, з сенбернаром?

Був вересень. Переді мною сад.
Далекий грім і яблуня зелена.
Злягалися під нею. Що ж, де Сад
повчитись міг би дечому у мене…

Закатував. Два трупи і бензин.
Облив обох. Зайшов до хати. Морок.
Тінь напливала. Догорав камін.
Взяв запальничку. Знадобиться скоро.

Напливала тінь

Filed under: Poems/Вірші — Михайло Карповий @ 10:51 am

           Наплывала тень. Догорал камин… – Н.Гумилёв

Напливала тінь. Догорав камін.
Руки на грудях. Він стояв один.

По щоках текли каравани сліз
і бубнявив ріт отаке під ніс:

“Був колись я цар. Мав колись я міць.
За собою вів сотні колесниць.

Воював, як лев. А гуляв, а пив!
У палаці мав тисячу рабів.

Руйнував міста. Гвалтував жінок.
Був колись я цар. Або навіть – бог.

Був такий, як Зевс. Чи такий, як Ра.
А тепер я – хто? Я невільник! Раб!

У в’язніці сам доживаю вік.
Я тепер хробак. Я не чоловік.”

Санітар прийшов і зробив укол:
у сідницю – шприць. Галоперідол.

Червень 21, 2010

Миколі Васильовичу Гоголю, з нагоди круглої дати

Filed under: Poems/Вірші — Михайло Карповий @ 8:08 am

Фанфари, літаври, кімвали
і «слава!» горлається тричі.
На площі народу навала:
сьогодні у Вас двохсотріччя.

Ой, наші кохані дурниці –
чуби, вишиванки, бандури,-
що Ви віднесли до скарбниці
російської літератури…

І пісня лунає розлого,
і Ви стоїте в купоросі –
Микола Васильович Гоголь,
один з видатних малоросів.

З народом, набичивши шию,
підтягую пісню і плачу.
Пробачте лише, що фальшивлю,
не-родичу мій, не-земляче…

А потім кажу ні до кого:
святкуйте, панове, без мене.
Микола Васильович Гоголь –
великий російський письменник.

Іду, наче цуцик побитий,
московську тамуючи лайку.
Бандури, цимбали, трембіти…
Далеко звучить балалайка…

                 01.04.2009

Створити безкоштовний сайт або блог на WordPress.com.