Михайло Карповий

Вересень 15, 2010

Зоряна пісня

Filed under: Poems/Вірші — Михайло Карповий @ 12:50 pm

Я вас любил: любовь еще, быть может
                                                А.С. Пушкин

Я Вас кохав потужно і циклічно,
палким було кохання неземне.
Я Вас кохав не зовсім платонічно,
або, сказати точно, зовсім не.

Я Вас кохав – чарівну та прекрасну!
Я взагалі до цього маю хист.
З відрядження вернувся так невчасно
Ваш чоловік – шизоїд і штангіст.

Що Ви знайшли у цьому добермані
суворому, як ядерна війна?..
Мені співали зорі „надобраніч”,
коли летів я з Вашого вікна…

Вересень 9, 2010

Елегія

Filed under: Poems/Вірші — Михайло Карповий @ 7:02 am

Коли мені тринадцятий минало
і я за обрій виганяв телят,
я ще не розумів, наскільки мало
існує на землі людина-тля.

Дерева й небо, вітерець і хмари
і хлібна широчінь колгоспних ґа
мені казали: смерть – лише примара.
І я казав у відповідь: ага!

Минали дні миттєво, як салюти.
Повз мене проїжджав років кортеж.
Я бачив, як вмирали добрі люди,
і як недобрі мерли, бачив теж.

Ах, сонечко видніється на прузі!
Та ним не замилується ніхто:
закляті вороги і щирі друзі
у ліпший світ зробили топ-топ-топ.

Не знаю, нагорода це чи кара,
що затягнувся мій життєвий пир.
Та чую досі: смерть – лише примара.
І, наче хлопчик, вірю до сих пір.

Вересень 5, 2010

Слон

Filed under: Poems/Вірші — Михайло Карповий @ 7:34 pm

                  We are the hollow men. – T.S. Eliot
І.
Нехай банальну і нехай пласку,
уява цю картину пише часто:
людський пісок, і я у цім піску –
загублена та непотрібна частка.

Дочки пустелі, nihil’у сини,
ми – хаосу пустопорожній витвір.
Пісок тече. Я рухаюсь за ним
у напрямку куди-подує-вітер.

Дивлюсь на тіло – в тілі бачу тлін.
Це – одяг невідомого пошиву
наповнений нічим; це – пустки тінь.
Незатишно у ньому і паршиво.

Як там у пісні? „Доленько сумна…”?
Навіщо я? І звідки я? І де я?
Порадили мені: купи слона!
Слона? Купити? Це уже ідея!

ІІ.
Бо у слона є безперечний плюс –
великий розмір: тулуб, хобот, ноги…
Можливо, я, коли слона куплю,
заслоненію також біля нього.

Найголовніша, може, із причин
неспокою – це брак такого друга.
Я перейму у нього величінь
не тіла, а – що важливіше – духа.

Неспішні будуть порухи мої,
розмірені думки, слова повільні.
Спокійно я ітиму по землі.
А поруч колихатимуться бивні.

Коли подує вітер перемін,
я за один із них візьмусь рукою,
і ні на цаль не зрушимося ми,
як скеля, що не рушиться рікою.

ІІІ.
Втім, я і слон – це повний дисонанс.
Ми зліплені із різних типів тіста.
Сміятимуться, дивлячись на нас,
гадаючи, що цирк відвідав місто.

Крім того, що взамін я дам слону?
Навіщо я йому, такий хороший?
Свою марнотність? Славу голосну?
Або свободу, куплену за гроші?

Та що таке свобода для слона?
Наділена задумлива тварина
духовною свободою сповна.
Йому свобода інша непотрібна.

І байдуже слону, хто поруч з ним.
Для нього ми – молекули без маси…

IV.
Та менше з тим. Куплю слона і з’їм.
Усе-таки чотири тонни м’яса.

Вовкодав (Russian. From O. Mandelshtam)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 8:28 am

За гримучу звитягу майбутніх віків,
за людську величаву сім’ю
я утратив і чашу на пирі батьків,
і веселість, і гідність свою.

Вовкодавом на плечі кидається вік,
я ж по крові не з роду вовків.
Заховай, наче шапку, мене в рукаві
кожушини сибірських степів.

Де нема боягуза, ані багнеця,
ані в колесі крові з кістьми,
де всю ніч сяє сяйво блакитне песця
у красі первозданній мені.

Відведи мене до Єнисею, у ніч,
де сосна до зорі дістає,
кров тому що не вовча тече у мені,
і мене тільки рівний уб’є.

За гремучую доблесть грядущих веков,
За высокое племя людей
Я лишился и чаши на пире отцов,
И веселья, и чести своей.

Мне на плечи кидается век-волкодав,
Но не волк я по крови своей,
Запихай меня лучше, как шапку, в рукав
Жаркой шубы сибирских степей.

Чтоб не видеть ни труса, ни хлипкой грязцы,
Ни кровавых костей в колесе,
Чтоб сияли всю ночь голубые песцы
Мне в своей первобытной красе,

Уведи меня в ночь, где течет Енисей
И сосна до звезды достает,
Потому что не волк я по крови своей
И меня только равный убьет.

Вересень 3, 2010

Мушля (Russian. From O. Mandelshtam)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 2:13 pm

Тобі я, певно, непотрібний,
ніч; із безодні світу, як
неварта мушля без перлини,
на берег викинутий я.

З байдужістю ти хвилі піниш
і незговірливий твій спів,
та ти полюбиш, ти оціниш
всю мушлину неправду слів.

Ти на пісок із нею ляжеш,
у ризи одягнеш свої,
ти нерозривно з нею зв’яжеш
великий дзвін твоїх валів,

і мушлині тендітні стіни,
як серця дім пустий іще,
наповниш пошептами піни,
туманом, вітром і дощем…

Раковина

Быть может, я тебе не нужен,
Ночь; из пучины мировой,
Как раковина без жемчужин,
Я выброшен на берег твой.

Ты равнодушно волны пенишь
И несговорчиво поешь,
Но ты полюбишь, ты оценишь
Ненужной раковины ложь.

Ты на песок с ней рядом ляжешь,
Оденешь ризою своей,
Ты неразрывно с нею свяжешь
Огромный колокол зыбей,

И хрупкой раковины стены,
Как нежилого сердца дом,
Наполнишь шепотами пены,
Туманом, ветром и дождем…

Створити безкоштовний сайт або блог на WordPress.com.