Михайло Карповий

Вересень 9, 2010

Елегія

Filed under: Poems/Вірші — Михайло Карповий @ 7:02 am

Коли мені тринадцятий минало
і я за обрій виганяв телят,
я ще не розумів, наскільки мало
існує на землі людина-тля.

Дерева й небо, вітерець і хмари
і хлібна широчінь колгоспних ґа
мені казали: смерть – лише примара.
І я казав у відповідь: ага!

Минали дні миттєво, як салюти.
Повз мене проїжджав років кортеж.
Я бачив, як вмирали добрі люди,
і як недобрі мерли, бачив теж.

Ах, сонечко видніється на прузі!
Та ним не замилується ніхто:
закляті вороги і щирі друзі
у ліпший світ зробили топ-топ-топ.

Не знаю, нагорода це чи кара,
що затягнувся мій життєвий пир.
Та чую досі: смерть – лише примара.
І, наче хлопчик, вірю до сих пір.

Advertisements

Напиши коментар »

Коментарів ще немає.

RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Створити безкоштовний сайт або блог на WordPress.com.

%d блогерам подобається це: