Михайло Карповий

Лютий 7, 2015

Снайпер

Filed under: Poems/Вірші,Sonnets/Сонети — Михайло Карповий @ 10:22 am

Він цілився з огидою та злістю.
Руйнують рідну землю дикі орди
гостей незваних. Вистрелив у морду –
і повалився гість у буре листя.

Невже удома вам замало місця?
Невже вас не вміщає рідний Мордор,
і суне за когортою когорта
до нас? О, навіжені, схаменіться!

У несвоє ви вдерлися обійстя,
злостиві діти другого Содому!
Але ви си повернете додому,

де вас чекає мати і дружина,
ракіти куст, бєрьозка і рябіна.
Повернетесь. У вантажівці 200.

Advertisements

Березень 14, 2012

Міша

Filed under: Poems/Вірші,Sonnets/Сонети — Михайло Карповий @ 12:52 pm

Ірина Фаріон:  Міша… Ось про Мішу ми і поговорим. А насправді Міша,
дітки, – це хто? А насправді Міша – це Михайло. А якщо Міша жив би в
Англії, то він би був Майкл, правда? А якщо Міша жив би в Франції, то  
він би був Мішель! А якщо він в Україні, то він, напевне, має бути
Михайликом. Як вам більше подобається – Михайлик чи Міша?
Діти: Міііііша!
Ірина Фаріон: Катастрофа… катастрофа…

Повністю: Частина 1, Частина 2 

Я зрадив мертвих. Зрадив і живих,
і ненароджених. Але куди страшніше:
я зрадив сам себе, назвавшись Міша,
бо це ім’я – філологічний звих.

Нехай до нього я з дитинства звик,
але Михайлик все-таки рідніше.
Михайликові – оплески, а Міші –
вокзал, валіза, потяг до Москви.

Вельмишановна пані Фаріон!
Повірте, що розкаяння вогонь
в засмученому серці загорівся.

Я слово “Міша”, наче ту чуму,
зненавиджу, як скажете, чому
і ви у нас Ірина – не Орися?

Адольф

Filed under: Poems/Вірші,Sonnets/Сонети — Михайло Карповий @ 12:49 pm

Адольф був непоганий чоловік:
любив народ, природу, Батьківщину,
не обманув нікого і не кинув,
не згвалтував, на гибель не обрік.

Так, він був непоганий чоловік.
Хоч я не знав його ані години,
презумпція невинності людини –
вона ж бо нині, прісно, і навік.

Тому відзначив зустріч з ним би я
міцним рукотисканням. А ім’я,
з яким не пощастило… кому діло?

Засіла міцно думка в голові:
Адольф був непоганий чоловік.
А син його Генадій – той… не знаю…

Липень 14, 2011

Творча мить

Filed under: Poems/Вірші,Sonnets/Сонети — Михайло Карповий @ 7:54 am

Це шаленство думок! Це гармоній закон!
Це безсонне стовольте напруження нервів!
Це для творчості час! для  поем! для шедеврів!
Ти слова висипаєш – рядок за рядком,

на сторінку ресурсу з розширенням .com,
щоб вони заблищали, як сонячні перли,
щоб уранці читати в коментах: „йа первий!”,
„геніально!”, „прекрасно!”…
                                            Підкотиться ком

рано вранці до горла. Ти згас, наче кратер,
не пасеться під крео козел-коментатор:
розуміє, що ти – невелике цабе…

Почуття охололи й застигли, як лава.
Ні тобі визнання, ні респекту, ні слави…
Ти об стіну – укотре! – вбиваєш себе…

Липень 5, 2011

У Межигір’ї б’ється серце Нені

Filed under: Poems/Вірші,Sonnets/Сонети — Михайло Карповий @ 10:28 am

Не в Києві столиця, що на неї
молитись мусять Крим, Волинь, Донбас –
у Межигір’ї б’ється серце Нені:
там Янукович думає про нас!

Коли пливе дельфіном у басейні
чи по пеньках стрибає в сотий раз,
у вулику дрімає, грає в теніс,–
Він неустанно думає про нас!

Не смій про Нього дзявкати погано!
Обрав – жери коханого пахана
і гнівом душу марно не ятри,

але кажи: хай у лиху годину
Бог береже Вас, двічінесудимий!
Той самий Бог, що любить цифру три.

Серпень 20, 2010

Сало при свічках

Filed under: Poems/Вірші,Sonnets/Сонети — Михайло Карповий @ 12:50 pm

Як золотаво мерехтять вогні
свічок у канделябрах старовинних…
Як у бокалах блискають рубіни –
найкращі вина сонячно-ясні…

Як містерійно-мовчазні вони –
дубовий стіл і біла скатертина…
О, як давно жадалось на хвилину
з тобою усамітнитись мені!..

Між нами третій – зайвий: ми самі.
І тільки вальсу звуки чарівні
летять до нас крізь неосяжність зали…

Бо відаю ще змалку я про те,
що сало треба їсти тет-а-тет
і не інакше:
                    тільки я
                                 і сало…

Серпень 19, 2010

Паладин

Filed under: Poems/Вірші,Sonnets/Сонети — Михайло Карповий @ 3:29 pm

Кохана! Я не впав серед трави,
коли мене в боях за гріб Господній
пекельний голос кликав до безодні,
бо у думках моїх бриніли Ви;

бо всіх святих невпинно я молив,
щоб, перенісши тягарі походні,
я міг дійти до світлого сьогодні.
І ось Ваш образ – найдивніше з див

перед собою бачу не у сні,
а наяву. Я на баскім коні
приїхав, щоб просити серце й руку.

Якщо ж, погордувавши, ви мені
посмієте на це сказати „ні” –  
на вінегрет Вас порубаю…

Блог на WordPress.com .