Михайло Карповий

Травень 14, 2017

Вітряками в голові (The Windmills of Your Mind. Alan Bergman and Marilyn Bergman)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 4:57 pm

Обертаючи спіраллю вже не знати, як давно,
без початку і без краю, наче те веретено,
сніжка котиться по схилу, відлітає кулька геть,
карусель навкруг світила, нескінчена водоверть,
стрілка вічно замітає час на диску дзиґаря
і у просторі кружляє, наче яблуко, земля,
кола пишуться нові вітряками в голові.

Ти ідеш тунелем наче, а в кінці новий тунель
через темряву незрячу до глибоких підземель.
Наче обертові двері із напівзабутих снів,
наче брижі на поверхні від маленьких камінців,
стрілка вічно замітає час на диску дзиґаря
і у просторі кружляє, наче яблуко, земля,
кола пишуться нові вітряками в голові.

І ключами у кишені в голові бринять слова:
Літо, чом ідеш від мене? Чи образилось, бува?
Де закохані гуляли, на піску лежать сліди.
Чи віддалені удари пальцями настукав ти?
В пам’яті, як у тумані, відголосками пісень
стали лиця з іменами, та чиї вони лишень?
Ти, лишивши все позаду, несподіванно збагнув
те, що колір листопаду як її волосся був.

Обертаючи спіраллю вже не знати, як давно,
без початку і без краю, наче те веретено,
ці картини як живі, кола пишуться нові
вітряками в голові.

The Windmills of Your Mind

Round like a circle in a spiral, like a wheel within a wheel
Never ending or beginning on an ever spinning reel
Like a snowball down a mountain, or a carnival balloon
Like a carousel that’s turning running rings around the moon
Like a clock whose hands are sweeping past the minutes of its face
And the world is like an apple whirling silently in space
Like the circles that you find in the windmills of your mind!

Like a tunnel that you follow to a tunnel of its own
Down a hollow to a cavern where the sun has never shone
Like a door that keeps revolving in a half forgotten dream
Or the ripples from a pebble someone tosses in a stream
Like a clock whose hands are sweeping past the minutes of its face
And the world is like an apple whirling silently in space
Like the circles that you find in the windmills of your mind!

Keys that jingle in your pocket, words that jangle in your head
Why did summer go so quickly, was it something that you said?
Lovers walking along a shore and leave their footprints in the sand
Is the sound of distant drumming just the fingers of your hand?
Pictures hanging in a hallway and the fragment of a song
Half remembered names and faces, but to whom do they belong?
When you knew that it was over you were suddenly aware
That the autumn leaves were turning to the color of her hair!

Like a circle in a spiral, like a wheel within a wheel
Never ending or beginning on an ever spinning reel
As the images unwind, like the circles that you find
In the windmills of your mind!

Advertisements

Березень 14, 2012

Нічна дума (Chinese: From Li Bo)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 12:46 pm

Місячне сяйво край ліжка на землю лягло –
снігом неначе навколо усе замело.
Голову вгору – виблискує місяця диск,
голову вниз – пригадалося рідне село.

李白: 夜思

床前明月光
疑是地上霜
舉頭望明月
低頭思故鄉

Majnattsröster (Swedish. From Erik Axel Karlfeldt)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 12:40 pm

Чуєш цю пісню, що лине з долини?
Кличе нас – чуєш? – струмкова струна.
Скоро закінчиться травень, а нині
нічку святкуй – неповторна вона!

Вкрию фатою волосся кохане,
буде фіалка в вінку росяна.
Свіжодухмяні вітри між квітками,–
нічку вдихни – неповторна вона.

Серце і молить, і кличе завзято
в час, як співає у луках весна.
Я почуття тобі хочу віддати
в нічку таку – неповторна вона.

Раз у житті розцвітає священна
квітка кохання мого чарівна.
В нічку травневу цілуй, наречена,
поки не день – неповторна вона!

Hör, hur den kallar oss – hör du ej sången?
Klingande strömmar i dalen den ner:
Snart är den lustiga vårtid förgången;
jubla en majnatt och se’n aldrig mer!

Kring dina lockar jag brudslöjan lindar.
Kransen av daggig viol jag dig ger;
Friskt skall den dofta i vakande vindar,
dofta en majnatt och se’n aldrig mer.

Våren jag hör över ängarna sjunga,
högre mitt hjärta dock manar och ber.
Dig vill jag giva, vad känslorna unga
skänka blott en gång och se’n aldrig mer.

En gång min kärlek, den jungfruliga skära,
blommar i livet och dofter och ler.
Skynda, min brudgum, ty dagen är nära.
Kyss mig en majnatt och se’n aldrig mer!

Жовтень 18, 2010

Et si tu n’existais pas (French. From Claude Lemesle et Pierre Delanoë)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 1:18 pm

А не існувала б ти,
Для чого я би існував?
Без надії, жалю та мети
Білим світом я б снував.

А не існувала б ти,
Я б сам собі любов творив,
Як митець у пориві святім
Дива створює із див
На полотні простім…

А не існувала б ти,
Для кого я би існував?
Випадковим, нелюбим, не-тим
Я б казав пусті слова.

А не існувала б ти,
Я б крапкою малою став.
Де минають століття й світи,
Я б, загублений, блукав,
Не знаючи, де ти…

А не існувала б ти,
Скажи, як я би існував?
Намагався б себе віднайти,
Та даремно би шукав.

А не існувала б ти,
Я б зміг дістатись до небес,
Щоб життя таїну осягти
І створити так тебе,
Щоб бачити тебе…

Et si tu n’existais pas,
Dis-moi pourquoi j’existerais.
Pour traîner dans un monde sans toi,
Sans espoir et sans regrets.

Et si tu n’existais pas,
J’essaierais d’inventer l’amour,
Comme un peintre qui voit sous ses doigts
Naître les couleurs du jour,
Et qui n’en revient pas.

Et si tu n’existais pas,
Dis-moi pour qui j’existerais.
Des passantes endormies dans mes bras
Que je n’aimerais jamais.

Et si tu n’existais pas,
Je ne serais qu’un point de plus
Dans ce monde qui vient et qui va,
Je me sentirais perdu,
J’aurais besoin de toi.

Et si tu n’existais pas,
Dis-moi comment j’existerais.
Je pourrais faire semblant d’être moi,
Mais je ne serais pas vrai.

Et si tu n’existais pas,
Je crois que je l’aurais trouvé,
Le secret de la vie, le pourquoi,
Simplement pour te créer
Et pour te regarder.

Вересень 5, 2010

Вовкодав (Russian. From O. Mandelshtam)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 8:28 am

За гримучу звитягу майбутніх віків,
за людську величаву сім’ю
я утратив і чашу на пирі батьків,
і веселість, і гідність свою.

Вовкодавом на плечі кидається вік,
я ж по крові не з роду вовків.
Заховай, наче шапку, мене в рукаві
кожушини сибірських степів.

Де нема боягуза, ані багнеця,
ані в колесі крові з кістьми,
де всю ніч сяє сяйво блакитне песця
у красі первозданній мені.

Відведи мене до Єнисею, у ніч,
де сосна до зорі дістає,
кров тому що не вовча тече у мені,
і мене тільки рівний уб’є.

За гремучую доблесть грядущих веков,
За высокое племя людей
Я лишился и чаши на пире отцов,
И веселья, и чести своей.

Мне на плечи кидается век-волкодав,
Но не волк я по крови своей,
Запихай меня лучше, как шапку, в рукав
Жаркой шубы сибирских степей.

Чтоб не видеть ни труса, ни хлипкой грязцы,
Ни кровавых костей в колесе,
Чтоб сияли всю ночь голубые песцы
Мне в своей первобытной красе,

Уведи меня в ночь, где течет Енисей
И сосна до звезды достает,
Потому что не волк я по крови своей
И меня только равный убьет.

Вересень 3, 2010

Мушля (Russian. From O. Mandelshtam)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 2:13 pm

Тобі я, певно, непотрібний,
ніч; із безодні світу, як
неварта мушля без перлини,
на берег викинутий я.

З байдужістю ти хвилі піниш
і незговірливий твій спів,
та ти полюбиш, ти оціниш
всю мушлину неправду слів.

Ти на пісок із нею ляжеш,
у ризи одягнеш свої,
ти нерозривно з нею зв’яжеш
великий дзвін твоїх валів,

і мушлині тендітні стіни,
як серця дім пустий іще,
наповниш пошептами піни,
туманом, вітром і дощем…

Раковина

Быть может, я тебе не нужен,
Ночь; из пучины мировой,
Как раковина без жемчужин,
Я выброшен на берег твой.

Ты равнодушно волны пенишь
И несговорчиво поешь,
Но ты полюбишь, ты оценишь
Ненужной раковины ложь.

Ты на песок с ней рядом ляжешь,
Оденешь ризою своей,
Ты неразрывно с нею свяжешь
Огромный колокол зыбей,

И хрупкой раковины стены,
Как нежилого сердца дом,
Наполнишь шепотами пены,
Туманом, ветром и дождем…

Серпень 23, 2010

* * * (Russian. From Inna Lisnyanskaya)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 2:13 pm

Іще не вечір, та уже не ранок –
дощ сутінковий. І слова прямі,
що бути чи не бути вже пора нам,
та мудро, як молюск перлиновбраний
або бджола у гробі-бурштині.

Чи перейняти досвід оптимістів –
не знати, що епоха може з’їсти,
не чути перебоїв частоти,
дощу мигтіння з блиском аметистів
порівнювати в їхній чистоті.

Що з того, що живе Ієремія,
і те, що миготлива аритмія
у Просторі, у Часі і в узлі,
де збіглась кровотоків веремія.
Що з того нам, що буде на землі?!

Та і навіщо знати нам про сплиле
і пам’яті тривожити могилу,
де за пластом іде наступний пласт…
А незнання таку дарує силу,
яку ніщо крім нього вже не дасть.

Ещё не вечер, но уже не утро –
Закатный дождь. И, честно говоря,
Пора нам быть или не быть, но мудро:
Как тот моллюск в дому из перламутра
Или пчела в гробу из янтаря,

Или освоить опыт оптимистов –
Не замечать, как этот час неистов,
Не слышать перебоев и частот,
А сравнивать с мерцаньем аметистов
Дождя мерцанье и наоборот.

На что нам знать, что жив Иеремия,
И что мерцательная аритмия
Во Времени, в Пространстве и в узле,
Где сходятся все токи кровяные.
На что нам знать, что будет на земле?!

Да и к чему нам знать о том, что было?
Зачем тревожить памяти могилу,
Там за пластом – второй и третий пласт…
Незнание даёт такую силу,
Какую нам ничто уже не даст.

Серпень 16, 2010

Здесь отвратительные жабы (Russian. From O. Mandelshtam)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 12:21 pm

Тут найогидливіші жаби
в рунисту падають траву.
Якби не смерть, ніколи я би
не зміг дізнатись, що живу.

Яке тобі до мене діло,
земне життя, красо твоя?
Та ж нагадать мені зуміла,
хто марення моє, хто я.

Здесь отвратительные жабы
В густую падают траву.
Когда б не смерть, то никогда бы
Мне не узнать, что я живу.

Вам до меня какое дело,
Земная жизнь и красота?
А та напомнить мне сумела,
Кто я и кто моя мечта.

Січень 22, 2010

Catullus 5. Ad Lesbiam (Latin. From Catullus)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 9:26 am

Живімо, моя Лесбіє, в коханні,
зневаживши дідів несхвальне слово,
бо гріш ціна і плітці, і догані!

Світила сходять і заходять знову;
та кане наше сонце у безодню –
настане ніч, уже не тимчасова.

Тож дай цілунків тисячу і сотню,
і тисячу, і сотню, світлолика,
і тисячу, і сто мені сьогодні!

Коли зберемо їх число велике –
змішаємо, не знаючи рахунку,
аби ніхто біди нам не накликав,

про те дізнавшись, скільки є цілунків.

Vivamus mea Lesbia, atque amemus,
rumoresque senum severiorum
omnes unius aestimemus assis!
Soles occidere et redire possunt:
nobis cum semel occidit brevis lux,
nox est perpetua una dormienda.
Da mi basia mille, deinde centum,
dein mille altera, dein secunda centum,
deinde usque altera mille, deinde centum.
Dein, cum milia multa fecerimus,
conturbabimus illa, ne sciamus,
aut ne quis malus inuidere possit,
cum tantum sciat esse basiorum.

Catullus 1 (Latin. From Catullus)

Filed under: Translations/Переклади — Михайло Карповий @ 9:24 am

Кому дарую збірочку новеньку,
яку відшліфувала пемза щойно?
Корнелію, тобі: ці витребеньки

іще тоді вважав ти за достойні
уваги, коли креслив долі світу –
єдиний з італійців! – у тритомній

великий праці – свідком є Юпітер!
Отож прийми цю збірочку від серця,
дівочий покровителю, і вітер

століть її нехай не доторкнеться!

Cui dono lepidum novum libellum
arida modo pumice expolitum?
Corneli, tibi: namque tu solebas
meas esse aliquid putare nugas.
Iam tum, cum ausus es unus Italorum
omne aevum tribus explicare cartis…
Doctis, Iuppiter, et laboriosis!
Quare habe tibi quidquid hoc libelli—
qualecumque, quod, o patrona virgo,
plus uno maneat perenne saeclo!

Наступна сторінка »

Блог на WordPress.com .